Коли вітчизняна "жеківська" вода стане питною?
Українська система водопостачання перебуває на межі колапсу — через "морально" й фізично зношені водопровідні мережі та іншу інфраструктуру, а надто — через застарілі технології з очистки води.
І хоч функціонери компаній-монополістів із водопостачання пафосно запевняють українців про відповідність "жеківської" води до усіх нормативів і безпечності для здоров'я споживачів, проте останні вже давно цьому не вірять. Адже, держава, місцеві органи влади й водоканали практично самоусунулися від кардинального реформування й модернізації галузі водопостачання. І навряд чи вони не усвідомлюють, що жахлива якість комунальної води вже давно стала серйозним викликом національній безпеці.
"Не пий, бо козеням станеш"
Згідно з чинним законодавством, усі водоканали зобов'язані подавати в побутово-комунальну мережу воду, придатну для пиття. Власне, про це так само говорить заступниця начальника Центральної лабораторії департаменту експлуатації водопровідного господарства ПАТ "Київводоканал" Анна Кочманюк в інтерв'ю, опублікованому на сайті комунального підприємства: "Наші результати підтверджують, що якість питної води, яка постачається киянам, відповідає чинним Державним санітарним правилам і нормам ДСанПіН 2.2.4-171-10 "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною".
Подпишитесь на канал DELO.UA
Ці слова мали б діяти заспокійливо на споживачів комунальної води, проте, не на активіста нашої Асоціації, котрий у себе вдома провів нескладний експеримент із визначення якості "питної" (як нас запевняють чиновники "Київводоканалу") води. У мешканця столиці в шухляді кухонної шафи є поличка для тарілок. Під нею розміщений пластиковий піддон (призначений для крапель води, що стікає вниз з мокрого посуду). Таке нехитре приладдя — типове для українських кухонь у багатоквартирних будинках.
Суть "експерименту" полягала в тому, що чоловік мив посуд протягом року, навмисне ставлячи тарілки мокрими на полицю, а піддон не витирав. Результат цього побутового досліду виявився просто-таки моторошним: на піддоні "красувався" сантиметровий осад сіро-бурого "мінерального" мулу з подекуди білими (вочевидь, хлорними) смужками.
Ці ядучі "поклади" можна побачити на фото, що ілюструє матеріал. Складається враження, ніби на піддоні оселилася вся таблиця Менделєєва! І таку воду з токсичним складом пропонують споживати киянам, заколисуючи їх байками про "відповідність стандартам"?
Чи варто дивуватися результатам цього експерименту, якщо, наприклад, в Німеччині аналіз на якість води береться за 120-ма показниками, в США — за 80-ма індикаторами. В Україні ж, за твердженням кропивницького експерта ЖК-галузі Миколи Вєщева, перевірка якості води здійснюється всього-лише за 30-ма показниками. Це попри те, що в Україні з 2010 року якість питної води визначається нормами ДСанПіН, що замінили у відповідній частині застарілий радянський ГОСТ. Новим же документом встановлено 90 бактеріологічних та фізико-хімічних показників, за якими встановлюється якість води.
Цілком очевидно, що дані дослідження неможливо повноцінно здійснити через технологічно-застаріле обладнання, якість якого в європейських лабораторіях і вітчизняних годі навіть порівнювати! Навіть самі фахівці водоканалів публічно визнають, що з радянських часів система очистки комунальної води майже не змінилась, а для знезараження води до сих пір застосовують шкідливий для людського здоров'я хлор.
Водночас, в країнах ЄС і Північної Америки цю речовину сьогодні майже не використовують. Тож, навіть не варто дивуватися, що вітчизняна "жеківська" вода має високий ступінь жорсткості. Наприклад, у Харкові цей показник майже в 4,5 рази вищий за стандарти, встановлені в Європейському Союзі.
Тим часом, медики констатують: якщо постійно пити таку "мінеральну" воду, то є ризик виникнення цілого "букету" хвороб — серцево-судинних, урологічних, ортопедичних, ендокринних та, навіть, онкологічних.
Комунальна розруха vs державна бездіяльність
Якщо у сфері водопостачання нинішня влада рухатиметься шляхом своїх "попередників", то українці навряд чи в найближчі 10-15 років отримають якісну питну воду з "жеківських" кранів. Щоб переконатися в цьому, варто звернути увагу на кілька позицій:
- Інфраструктура комунального водопостачання (водопровідні мережі, вузли, споруди та обладнання) навіть у Києві зношена на 70-80%. За всі роки української незалежності не було здійснено жодного капітального ремонту міських водогонів. За статистикою, зі 180 тисяч кілометрів труб, якими місто доставляє воду в житлові будинки та офіси, 70 тисяч км (більше третини!) вимагають термінової заміни.
Наприклад, у Львові щороку оновлюють 1-2% від загальної довжини трубопроводів. Це — всього лише 20 км із понад 2 тисяч існуючих. Втім, з такими темпами на повну реконструкцію водопостачальних мереж місту знадобиться аж 100 років.
Читайте также: Стоп хлор: когда воду из-под крана в Киеве можно будет пить (ВИДЕО)
- Величезна небезпека криється в каналізаційних стоках. Бортницька станція аерації, куди щодня зливається близько 800 тисяч тон стічних вод, працює буквально "на останньому диханні". Споруди станції зношені на 70-90%. І навіть попри виділення $1 млрд урядом Японії і півмільярда гривень бюджетних коштів на реконструкцію дамб мулових полів, справа рухається вкрай повільно. Зволікання ж із комплексною перебудовою та переоснащенням станції загрожує для Києва та околиць масштабною техногенною катастрофою.
- За підрахунками Асоціації водоканалів "Укрводоканалекологія", для повної реконструкції підприємств водопостачання України необхідно близько $40 млрд. Звісна річ, наразі це — непідйомні кошти навіть для кількох національних кошторисів. Але ж держава не виконує навіть власні зобов'язання в рамках державного бюджету.
Адже, ще в 2005 році в Україні був прийнятий закон про "Про Загальнодержавну програму "Питна вода України на 2006-2020 роки". Її головне завдання — покращити забезпечення українців якісною питною водою в межах науково обґрунтованих нормативів. Законом було передбачене фінансування цієї Програми на суму у 3 млрд грн за рахунок держбюджету. На жаль, за всі попередні роки було виділено "аж" 208 млн грн — вього лише 7% від загальної суми.
А як у цивілізованих країнах?
Досвід, як мінімум, держав-членів Євросоюзу свідчить про те, що налагодити якісне постачання чистої питної води для побутових споживачів в загальнодержавному масштабі — цілком "підйомне" завдання. Головне — це політична воля топ-можновладців, а необхідні ресурси обов'язково знайдуться. Відтак стисло розглянемо найцікавіший "кейс", який міг би стати повчальним для України. Це — практика водозабезпечення у Федеративній Республіці Німеччини.
Можливо, для українців це звучатиме дивно, але вода в кранах німецької столиці Берліна питна, безпечна й корисна, її із задоволенням споживають місцеві мешканці. До квартир вода потрапляє майже з 700 свердловин. Річ у тім, що всі старі каналізаційні труби у місті (як і в усій країні) замінені ще наприкінці минулого століття.
Водночас, відповідний департамент берлінського муніципалітету постійно відстежує стан підземних комунікацій і, за необхідності, відразу проводить їх заміну. Це спільно оплачується як з міського бюджету, так і з коштів приватних домогосподарств. І хоч середньозважений тариф за каналізацію може комусь здатися зависоким — 700 євро, німці його беззастережно оплачують. Оскільки розуміють: це плата за бездоганну якість питної води.
До речі, в Німеччині для очищення води хлор не застосовується. Натомість для дезинфекції використовують діоксид хлору, після якого вода є цілком безпечною для здоров'я людини. На очисних станціях рідина збагачується киснем, що дозволяє абсорбувати з неї залізо та марганець з допомогою реагентів. Потім вода проходить через фільтри з піску.
Читайте также: В Минрегионе назвали количество украинцев, у которых нет доступа к питьевой воде
Що цікаво: у Німеччині серйозна увага приділяється також і очищенню стічних вод, які після цього потрапляють до природного середовища, не забруднюючи його. Наприклад, довелося на власні очі побачити очисну споруду, розташовану неподалік аеропорту Дюссельдорфа. Прикметно, що раціональні німці витискають із процесу очищення стічних і дощових вод буквально все.
Алгоритм такий: спочатку рідина проходить трифазне очищення — механічне, біологічне та хімічне. Опісля вода потрапляє до Рейну. Твердий осад, який виникає в процесі, перегниває протягом 20 днів. Водночас, біогаз, який отримується під час бродіння цих "жмихів", використовується для виробництва електроенергії та опалення виробничих приміщень. А з попелу, своєю чергою, видобувають фосфор. Практично замкнений цикл!
Чи можемо щось подібне уявити собі в Україні? Відтак, геть не дивно: якщо в нашій державі частка витрат водоканалів на електроенергію в собівартості продукції складає близько 30%, то в Німеччині — всього-на-всього 6%. Тож, чому б українцям не вчитися сумлінно у німців?
Питна вода: чи є вихід із глухого кута?
Звісно, він є, хоч це і видається довготривалою історією. На наш погляд, для комплексного реформування вітчизняної системи водопостачання, насамперед, необхідно:
- Постановка проблеми забезпечення українців якісною комунальною водою на порядок денний — як діяльності уряду, так і Ради національної безпеки і оборони України. Передовсім, Кабмін повинен сформувати Координаційно-експертну групу з профільних міністрів (економіки та сільського господарства, фінансів, енергетики та охорони навколишнього середовища, регіонального розвитку, будівництва та ЖК-господарства тощо), керівників місцевого самоврядування й водоканалів, представників громадського сектору, а головне — провідних експертів галузі (як вітчизняних, так і німецьких, австрійських, фінських, канадських тощо).
Цей "мозковий центр" має розробити нову реалістичну загальнонаціональну програму "Питна вода України" на 2020-2030 роки, де будуть покроково, в проектному форматі розписані алгоритми дій щодо комплексного аудиту інфраструктури й модернізації сфери водопостачання, визначені конкретні "дедлайни", джерела фінансування та відповідні бізнес-плани для кожного регіону.
Програма повинна передбачати всеосяжну заміну водопровідних мереж, модернізацію станцій очищення води, обладнання та робочих агрегатів, впровадження енергоефективної системи очистки стічних вод, використання "смарт"-технологій для управління водопостачальним комплексом.
Читайте также: Жажда и мозг: Что происходит с организмом, когда мы не пьем воду
- Видозмінити статті витрат на реалізацію програми, оскільки є очевидним, що державний бюджет України просто-таки не "витягне" карколомні суми, необхідні на реформу водопостачання. Відтак, якщо ми збираємося повністю перезавантажити цю систему за 10 років, то щорічний зведений бюджет програми "Питна вод" мав би складати максимум $4 млрд.
Відтак, щорічно по одному мільярду доларів повинно бути акумульовано з 4 джерел: 1) державного, місцевого бюджету й прибутків комунальних водоканалів внаслідок впровадження ринкових тарифів; 2) міжнародної донорської допомоги; 3) іноземних та внутрішніх інвестицій (оскільки сфера водопостачання — це величезна ніша для капіталовкладень); 4) пільгових кредитів максимум під 5% річних від банківського сектору.
До речі, наведу приклад із власного досвіду. В середині 2000-х років мені випало долучитися до створення заводу із очищення шахтних вод до стандарту питної в Алчевську Луганської області та до залучення інвестиції у $8 млн з боку відомої американської компанії General Electric. Саме тоді почалася реалізація регіональної програми щодо постачання якісної питної води для потреб мешканців Луганщини.
- диверсифікувати ринок водопостачання, широко залучивши до надання комунальних послуг приватний бізнес. Так модель працює, зокрема, в тій же таки Німеччині, де діє 6,5 тисяч постачальників води різних форм власності та 7 тисяч санітизаторів, які перебувають винятково в муніципальній власності та мають податкові послаблення. До того ж, слід застосувати світову практику, за якої незалежні споживчі організації, що спеціалізуються на перевірці якості питної води, надають громадянам об"єктивні й науково-обгрунтовані рекомендації.